Вірш «Коли заснули сині гори»

Ніч над Карпатами темно-крилатими
Шовками тихо зліта.
Серце залюблене, в мріях загублене,
Жде чогось, кличе й пита:

Чому, коли заснули сині гори,
Якось не до сну мені?
Чому, коли на небі срібні зорі,
Мрію в тишині нічній?
А між синіх гір в сяйві срібних зір
Бродить любов моя.
Тому, коли заснули сині гори,
Не заснем ні ти, ні я.

Нічка кінчається, зірка ховається,
Будиться шелест в гаю.
Тільки залюбленим, в мріях загубленим,
Мариться слово «люблю».

Чому, коли заснули сині гори,
Якось не до сну мені?
Чому, коли на небі срібні зорі,
Мрію в тишині нічній?
Кличу поміж гір в сяйві срібних зір:
Де ти, любов моя?
Тому, коли заснули сині гори,
Не заснем ні ти, ні я.

Анатоль КОС-АНАТОЛЬСЬКИЙ

Фото: Сергій Полюшко

Вірш «Коли заснули сині гори»