Кобза

Юрій Яценко
69 років / Київ

Цей струнно-щипковий інструмент був знаним ще з XIII ст. і відомий багатьом народам світу. Подібні інструменти мають схожі назви: у татар — кобиз, у румунів — кобза, у мадярів — кобоз, у росіян — домра, у афро-американців — банджо.

На теренах сучасної України кобза набула великого поширення серед козацтва. На ній грали мандрівні кобзарі (часто — сліпці), які виконували народні пісні різних жанрів. Кобзарі грали та співали в місцях, де збирався народ, — на базарах, біля храмів, а також по хатах. Вони ставали творцями дум та історичних пісень, що відображали найважливіші події життя українського народу, і часто закликали його на боротьбу. У 1930-их роках минулого століття радянська влада розгорнула репресії проти кобзарів — багато з них були заарештовані й зрештою зникли безвісти. Останніми десятиліттями кобзарське мистецтво в Україні потроху відновлюється.

«У нас в ансамблі є ціла група кобз — з 14-ти інструментів. Свого часу цю нішу в Україні з відомих причин заповнила російська домра, але роках у 80-х дослідники-музикознавці й майстри-ентузіасти поступово почали повертати кобзі її заслужену роль в українському інструментарії. Композитори навіть твори спеціально під кобзу почали писати. В оркестровій практиці кобзи прекрасно себе зарекомендували — їхнє звучання завжди додає барв і колориту».

Кобза