Козаки: хто вони і звідки?

​В інтернеті і науково-популярній літературі часто трапляються версії про походження козаків від кімерійців, литовців, черкесів, татар, поляків, хазар, половців, бродників, печенігів, скіфів чи сарматів. Чи є підстави вважати, що запорожці не мали жодного стосунку до українського народу?

У сучасній український науці домінує уходницько-боярська теорія походження раннього козацтва на теренах України. Вона складається з двох компонентів. Уперше висунули версію появи раннього дніпровського козацтва від такого військо-промислового стану українського народу, як-от уходники, Володимир Антонович і Михайло Грушевський. Автором боярської»версії походження козацтва є Пантелеймон Куліш, згодом ця теорія була доопрацьована Сергієм Леп’явком. Що цікаво, при аналізі ці дві теорії гармонійно поєднуються…

Військово-промисловий стан уходників остаточно сформувався у 15 столітті. Уходниики — це вільні селяни (не кріпаки, покріпачення селян у Великому князівстві Литовському відбулося 1588 року, в Польщі — раніше, 1549 року), які йшли в 15-16 століттях з різних причин на промисли в Дике Поле.

Дике поле (у вузькому розумінні) — історична назва нерозмежованих і слабо заселених причорноморських степів. Уходниками була освоєна незайнята і захищена лісом територія Великого Лугу (Дніпровських плавні густа річкова система густо поросла лісом, яка тягнулася від острова Хортиця до острова Скалозуба на 110 кілометрів. Там була прірва дичини і ще більше — риби. Татари в той період займалися кочовим скотарством, полювали рідко, а рибу майже не ловили. У долини великих річок заходили в основному для того, щоб напоїти худобу, для цього їм був потрібен низький безлісий пологий річковий берег. Дніпровські плавні густо порослі лісом зовсім не підходили для ведення кочового скотарства і така біоекологічна ніша була вільна в 15-16 столітті і була зайнята українськими уходниками, можна сказати українськими колоністами-протокозаками. Переважно уходниками ставали жителі південної Київщини і Поділля. Йдучи на промисли, уходники збиралися у ватаги і, вибравши отамана, зазвичай вплав спускалися вниз по Дніпру. Займалися промислами з весни до осені, а взимку поверталися в міста на зимівлю.

Дике Поле диктувало необхідність володіння зброєю. Уходники вчилися бути воїнами: в сутичках з татарами відточували свою майстерність володіння шаблею, луком, чеканом, келепом, вчилися діяти злагоджено, організовувати засідки і кругову оборону. Слабкі і невмілі гинули, виживали найсильніші, які згодом і ставали українськими козаками.

Причин на те було безліч. Не всі люди хотіли бути землеробами, часто молоді голови шукали пригод та прибутку. У Великому Лузі було в 14-15 століттях таке засилля дичини і риби, що навіть уявити складно. Уходники заробляли великі гроші на продажу хутра: куниць, горностаїв, лисиць білок, бобрів. Рибу під час нересту ловили просто руками, її солили і відвозили на продаж в Черкаси і Київ разом із хутром. Мед збирали бочками і теж продавали. Тож бути уходниками було справою прибутковою, але небезпечною. Урядники і старости брали великий відсоток видобутку уходників собі; це змушувало частину людей залишатися постійно в Запоріжжі на зимівлю. Зимували зазвичай на островах, щоб татари не дісталися, попередньо зміцнивши їх частоколом з січених колод.

Ще уходниками ставали люди, які тікали від кари правосуддя, від кровної помсти, від гонінь мстивого магната або шляхтича, немало було тих, хто хотів помститися татарам за убитих матерів і батьків, помститися за викрадених у рабство дружин і сестер. Зазвичай такі люди свідомо шукали зустрічі з татарами і підбивали ватагу на напади на татарські кочовища і табуни худоби.

Другий компонент формування українського козацтва — це бояри – безземельна шляхта у Великому князівстві литовському. Підставою для визнання шляхетських прав в 16 столітті стало не несення військової служби, а наявність документально підтвердженої власності на землю. Якщо для магнатів, князів і зем’ян (власників невеликих земельних угідь, за володіння якими вони відбували державну, тобто військову, службу) ця обставина не створювала особливих проблем, то перед боярами вони постали з усією гостротою. Переважна їхня більшість володіла землею за звичаєвим правом, тому лише небагатьом пощастило довести своє благородне походження пред’явленням жалуваних грамот на землеволодіння. Всі інші представники цього стану переводилися в розряд державних селян. Це сприяло злиттю цієї частини боярства з близьким йому за духом козацтвом, і вже під новим ім’ям (козаків) воно стало вимагати відновлення своїх колишніх лицарських прав.

Боярсько-шляхетський елемент відтепер почав визначати суспільне обличчя козацтва. Під його впливом відбулося перетворення козацтва в суспільний стан, який створив свої державні структури і збройні сили (Запорізьку Січ), перебрав традиції української державності.

Як бачимо, українське козацтво вже на кінець 16 століття сформувалося за рахунок уходників і бояр, без участі татар, кавказців чи тюрків. Як вважає абсолютна більшість вчених істориків (Антонович, Грушевський, Яворницький, Новицький, Крип’якевич, Смолій, Степанков), українське козацтво виникло внаслідок консолідації різних страт українського народу і народи Кавказу, татари, турки не відіграли ніякої ролі в генезі козацької верстви українського народу.

Для тих людей, що ставлять під сумнів існування українського народу в 15 столітті, можна навести таку інформацію… Першим найстарішим точно датованим текстом української мови є опис життя святих – Четья-Мінея 1489 року. А 1556 року була розпочата робота над Пересопницьким Євангелієм, що стало першим перекладом Біблії українською мовою. Більшість істориків впевнено доводить те, що українці в XII-XIII століттях остаточно виокремлюються як окремий народ з власною мовою, культурою, менталітетом та етнічною територією.

Цікаво, що в 15 ст. та на початку 16 століття українські козаки ще не виділяються в окрему верству населення. Козаком могла називатися людина будь-якого стану — шляхтич, селянин, міщанин. Козаками звалися навіть князі, якщо вони козакували. Наприклад, Остафія Дашкевича (1455-1535) — черкаського старосту — в 20-30 роках 16 століття називали і шляхтичем, і козаком.

Першим великим ватажком українських козаків у кінці 15 століття був князь Богдан Глинський, намісник черкаський (помер 1512 року). Богдан залишився в народній пам’яті українців як перший козак на ймення Мамай. Глинського сучасники називали козаком, хоча сам себе князь вважав, насамперед, шляхтичем.

Перших українських козаків також називали за місцем проживання: канівці, кияни, брацлавці та найбільше — черкасці. Черкаси – укріплене місто на правому березі Дніпрі, до побудови перших Запорозьких Січей можна назвати козацьким центром: навколо цього прикордонного міста гуртувалася найбільша маса козаків українських земель. Цілком природно, що в першій половині 16 столітті дніпровських козаків іменували «черкасами». Назвою «черкаси» деякі іноземці навіть називали всіх українців-русинів, що це раз підкреслює генетичний зв’язок між запорозькими козаками та українцями.

1528 року в грамоті польського короля Сігізмунда І до Остафія Дашкевича вперше було зафіксовано в документах назву козак як окрему соціальну групу населення Черкас: «Черкасці (міщани) та козаки черкаські». Проте виокремлення козацтва в окрему верству населення тогочасної України тривало довго. Остаточно дніпровське козацтво виокремлюється в окрему верству українського етносу лише в останній чверті 16 століття.

6 листопада 2018
Anastasia Nazarenko
UaModna.com

Козаки: хто вони і звідки?