Легенди про Хортицьку січ

Ця історія бере початок з літа 1554 року, коли у Варшаву до польського короля Сигізмунда ІІ Августа повертається князь Дмитро Вишневецький. Він швидко переконує короля у важливості захисту південних кордонів Литовського князівства, повертає собі посаду старости та прямує на подніпровські землі аби організувати сторожу проти татар. Про побудову замків, містечок чи оборонних укріплень у домовленостях із королем не йшлося. Вишневецький міг обирати спосіб захисту від ворога на власний розсуд. Тоді Дмитро не знав, що його таємні думки у дорозі стануть поштовхом для народження грандіозного міфу про Хортицьку Січ, який і нині сприймається сучасниками як свята правда про нашу героїчну минувшину.

Свій план Вишневецький реалізував швидко. Вже наступного року він пише прохання Івану Грозному прийняти його у своє підданство. У листі також повідомляє російського царя про будівництво на Хортичому острові города, розраховуючи на певну реакцію царської особи.

Грозний відмовляється від війни проти кримського ханату, але приймає у своє підданство Вишневецького. У такому разі за середньовічними законами князь мав право вимагати грошову компенсацію у російського царя за втрату Хортичого города, що залишився у володінні Сигізмунда… Авантюра вдалася.

Ця комбінація зіграла недобрий жарт з істориками. Фактично, Дмитро Вишневецький став творцем легенди про будівництво на великому острові Хортиця першої козацької Січі. Нікому й на думку не спадало, що поруч з Великою Хортицею є острів Мала Хортиця, на якому і збудував Вишневецький першу Січ.

Вправний військовий, Дмитро Іванович спирався на козацтво не як на допоміжну, а як на головну силу, якою він підтримував власні політичні амбіції. Козацький літописець Граб’янка називав його гетьманом, але у джерелах 16-го століття такий титул Вишневецького не зустрічається.

Історики вважають, що діяльність Дмитра Вишневецького вказала напрямок, у якому пішов подальший розвиток українського козацтва, і дала йому потужний поштовх у створенні козаками організації не лише військової, але й політичної, із заснуванням козацьких фортець.

Далі легенда почала жити власним життям і обростати новими захоплюючими подробицями. Зокрема, середньовічний Никонівський літопис згадує про те, що «на Хортичому острові був зведений город». Пізніше вже ніхто й не сумнівався в тому, що на Великій Хортиці існувала Січ. У 18-му столітті, коли ставала на ноги російська історична наука, запрошений до столиці Катериною ІІ німецький історик Герхардт Міллер у своїй статті писав про заснування на острові Хортиця першої Січі, як про незаперечний факт.

У повісті «Тарас Бульба» Хортиця згадується лише одним реченням: «Козаки спішилися, зійшли на пором і через три години допливли до берегів Хортиці – острова, де стояла тоді Січ, що так часто змінювала своє пристановище» та навіть одній згадці вдалося збити з пантелику не лише читачів, а й фахівців.

До речі, на Великій Хортиці за часів Вишневецького існувала буйна рослинність. Тому ліс на Малу Хортицю перевозився з великого острова,крім того, земляні вали в укріпленні Вишневецького мали дерев’яні каркаси, а сторожові стіни на Січі також були дерев’яними.

Це все дуже цікаво, але є і другий претендент на почесне звання Хортицької Січі. Це оборонне укріплення початку 17-го століття, збудоване нібито під керівництвом гетьмана Сагайдачного. Це – версія молодого офіцера князя Сергія Мишецького, який наглядав за будівництвом і залишив по собі документ – «История о казаках Запорожских», написаний у 1742-му році.

Варто згадати, що легенда про Хортицьку Січ має свій пам’ятник, виконаний у металі і встановлений на острові ще наприкінці позаминулого століття. 7 травня 1891 року Хортицькі схили стали свідками дивовижної події: до берегів острова на човнах прибула повноважна делегація Катеринославського земства на чолі з начальником земського округу Григорієм Громашевським. В урочистій обстановці гості встановили залізний хрест на місці, де на їхню думку мала стояти стара січова церква.

Старий хрест не пережив антирелігійних настроїв 20-го століття, але нещодавно на тих пагорбах з’явився новий. Щороку на Покрову тут справляють богослужіння в пам’ять про Хортицьку Січ. Чудовий краєвид просто-таки змушує повірити у легенду про те, що стародавня козацька церква мала стояти саме там, на одному з найвищих пагорбів острова, біля вигону русла старого Дніпра.

Є ще одна природня історична пам’ятка, що додає нових фарб у легенду про Хортицьку Січ, — невеличкий земляний вал начебто невідомого походження і незрозумілого призначення. Мальовничі кручі при самому в’їзді на острів насправді — залишки оборонного валу, збудованого у 1736-му році частинами російської армії.

Хай там як, а визначна роль острова Хортиці в історії нашої країни залишається беззаперечною. І не лише як символу козацької звитяги, осередку національного духу, а й як сакрального місця для багатьох поколінь українців, історія якого розпочалась значно раніше козацької доби.

Легенди про Хортицьку січ