Микола Гоголь про українську ніч

Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі. Вдивіться у неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежний небесний намет напнувся, розгорнувся ще неосяжніше. Горить і дихає він. Земля вся в срібному сяйві; і чудове повітря, прохолодно-задушливе, і повне ласкавості, і рухає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівна ніч! Непорушно, натхненно стали ліси, повні темряви, і величну тінь кинули від себе. Тихі й спокійні ці ставки; холод і пітьма їхніх вод оточені темно-зеленими стінами садів. Незаймані зарості черемхи й черешень боязко простягли своє коріння до студених вод і зрідка лопотять листом, немов сердячись і гніваючись, коли прекрасний бурлака — нічний вітер, підкравшись умить, цілує їх. Усе кругом спить.

А вгорі все дихає; все дивне, все урочисте. А на серці й бентежно, і дивно, і зграї срібних привидів улад виникають в її глибині. Божественна ніч! Чарівна ніч! І раптом усе ожило: і ліси, і стави, і степи. Сиплеться величний грім українського солов’я, і здається, що й місяць заслухався його посеред неба…

Мов зачароване, дрімає на горі село. Ще дужче, ще краще виблискують проти місяця купи хат, ще сліпучіше виринають із пітьми низенькі їхні стіни. Пісні замовкли. Все тихо. Потомлені люди сплять. Де-не-де тільки світяться маленькі вікна та коло деяких хат пізно вечеряє запізніла сім’я.

Микола Гоголь про українську ніч