Podaj rękę Ukrainie

Так склалось моє життя, що я більше 10 років прожила в Польщі. Я за національністю українка. Моїм чоловіком, тепер вже колишнім, був громадянин Польщі. До Лодзі у центральній частині Польщі ми переїхали в середині 90-х. Україна тоді тільки оговтувалася від перебування у Радянському Союзі і українців як націю в Польщі не ідентифікували взагалі. Я не раз зустрічалася з образливим «руска» в свій бік, що означало загальну назву радянської людини. Коли я розмовляла українською, поляки думали, що це болгарська мова. Мені доводилось переконувати всіх довкола,що ми, українці, існуємо – пише Zaxid.net

За ці 10 років проживання в Польщі мені доводилося не раз бути свідком несприйняття українців. Але під час і після Помаранчевої Революції відношення до України і українців різко змінилося. Ми голосно і впевнено заявили про себе. Основним показником стало те, що українці психологічно і фізично хочуть вирватися з того замкнутого кола після розпаду Радянського Союзу. Я була особисто свідком того як польські бізнесмени та підприємці почали бути зацікавлені у інвестиціях в Україну. Я шукала для них контакти в Україні і робила переклади.

А ще більше посилила повагу до України та українців Революція Гідності. Я була приємно здивована як усі медіа Польщі транслювали одночасно пісню гурту «Тарака» «Подай руку Україні». Пізніше стала дуже популярною пісня «Біля тополі», яку виконує польський гурт «ЕНЕЙ».

Відповідно статус і повага до українців різко виросли. Зацікавленість же у зміцненні стосунків між Україною та Польщею була величезною, і не тільки на урядовому рівні. Тому будь-які агресивні шовіністичні настрої проти українців і спекулювання на сторінках історії різко засуджувалися. Надзвичайним фактором є те, що подібна агресія не сприяла самій Польщі у стосунках з країнами-членами ЄС. У зв’язку з цим негативне ставлення до українців різко засуджується і не тільки польською інтелігенцією та елітою, а й звичайними людьми.

Моя старша донька Марта зараз навчається і працює в Варшаві, син Ігор навчається у Львові в польській школі. Я працюю референтом на українсько-польській фірмі і можу впевнено сказати, що стосунки між Україною та Польщею стали братерськими. У мого другого чоловіка дві доньки від першого шлюбу. Старша навчається і працює у Німеччині а молодша навчається і працює у Польщі – і вони теж не відчувають жодної агресії чи дискомфорту.

Але, очевидно, це ніяк не влаштовує нашого північного сусіда зі столицею у Москві, тому здійснюються перманентні провокації проти українців у Польщі, щоб зіпсувати наші відносини. У зв`язку з цим, я переконана, що закон, який був пролобійований крайніми правими силами польського Сейму проти пропаганди УПА та згадки про лідера ОУН Бандеру, був ініційований російськими спецслужбами для загострення стосунків між двома народами. Частково це вдалося. Але Московії цього замало. І тому постійно здійснюються незначні дрібні провокації на території Польщі проти українців, але ті провокації засуджуються не лише на урядовому рівні, але і серед простих громадян Польщі.

Маю багато друзів і знайомих у Польщі,які однозначно і відкрито підтримують Україну і не хочуть повернення посилення конфлікту у наших відносинах. Останні ж події на цвинтарі у Фредрополі, на мою думку, інспіровані російськими спецслужбами як провокація для загострення протистояння між Україною та Польщею.

Я думаю,що ми і надалі будемо рухатися в бік ЄС і будемо плекати ті принципи рівності і демократії, за якими живе європейська спільнота. Зберігаймо мудрість і терпіння не піддаючись на провокацію ворога.

Podaj rękę Ukrainie