Фантазії в металі: як розвивається ковальство в Україні

З-під їх молотів виходять речі, які вражають своєю красою, викликають бурю емоцій і непідробний захват… Олег Лещук, Андрій Зубрицький та Михайло Відейко – ковалі. У програмі UATV “Ровесник” вони розповіли про тонкощі своєї нелегкої, але дуже цікавої справи, а також про те, чому вирішили нею зайнятися.

“Мене в куванні приваблює можливість створювати речі фактично з нічого. Наприклад, був лист металу, а тепер це шолом, – розповідає Михайло Відейко. – У мене виходять досить непогані речі, хоча поки й не шедеври. Подобається, коли виходить якась річ краще, ніж ти очікував. В цій справі завжди є місце для творчості, адже знайдеться людина, яка захоче щось незвичайне, цікаве, що ти ще не робив”.

Освоїти навички кування і отримати відповідну освіту в Україні можна в різних навчальних закладах. Серед них: Косівська академія прикладного мистецтва, Львівська академія мистецтв, де є кафедра художнього металу, Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука та інші.

Але Андрій Зубрицький зазначає: з ковальським, як і з будь-яким іншим ремеслом, є два варіанти: або твоє, або не твоє.

“Можна навчитися певним азам ковальської справи й операціям, – зазначає він. – Можна просто вміти їх робити і більше нічого. Але тоді тут не може йти мова про творчість. Я вчився ремеслу безпосередньо в кузні, було більше практики. Все починається з підсобних, некваліфікованих робіт. І це нормально. Спостерігаєш за майстром, займаєшся зачистками, нарізкою заготовок, прибиранням, допоміжними роботами. Потім сам потроху починаєш і вчишся”.

“Коли я пішов працювати в першу кузню, доля мене звела з Богданом Поповим. Він став моїм першим справжнім учителем з кування, – поділився Олег Лещук. – Він пояснив мені ази ручного кування: як працює, як тече метал, як він деформується, як він, власне кажучи, набуває інших форм. Словом, навчив мене “нотній грамоті ковальського мистецтва”.

Андрій Зубрицький вважає цікавою ковану мініатюру, а від монументальної (огорожі, грати і т. п.) він відмовився.

“Я дуже люблю маленькі, витончені речі. А також захоплююся виробами з реконструкції, – розповів майстер. – Люблю максимально чітко відтворити і за технологією, і за призначенням, річ, як в музеї. Надихають старі роботи, тому що є серед них такі, як еталон. Деякі, я досі не розумію, як були зроблені в ті часи: без спеціальних інструментів, вручну”.

Українські майстри роблять обладунки для музейних експозицій, зйомок фільмів, кліпів. Їх роботи використовують у якості декорацій.

Щорічно свої роботи вони презентують в межах різних фестивалів. Найбільші проходять в Івано-Франківську, Дніпрі, Миргороді.

“Ковалі – це, свого роду, велика мафія, – кажуть майстри. – Тільки не та, яка бандитська, а та, що як сім’я, як у нас”.

Спасибо за просмотр!
Фантазії в металі: як розвивається ковальство в Україні