Україні прогнозують скорочення кількості робочої сили: можливі наслідки та як цьому завадити

За прогнозами Міжнародного валютного фонду (МВФ), кількість працюючого населення в Україні, Болгарії, Латвії та Польщі скоротиться більш ніж на третину до 2050 року.

Простіше кажучи, за даними МВФ, до 2050-го в Україні кількість людей, які працюють буде меншою за кількість пенсіонерів. Це відбудеться попри те, що пенсійний вік у країні вже збільшився.

Такі результати названі держави отримають внаслідок низької народжуваності та еміграції. На думку експертів, це дасть значні наслідки для рівня життя, фінансової стабільності людей та й для економічного зростання країн загалом.

Однак варто очікувати змін у кількості робочої сили не тільки в Україні, Болгарії, Латвії та Польщі. Наприклад, у Словаччині та Сербії цей показник до 2050-го зменшиться на 20%.

Скріншот із доповіді МВФ

Наслідки

Зменшення працюючого населення в Україні та збільшення кількості пенсіонерів призведе до зниження агрегованого показника частки робочої сили в загальній кількості дорослого населення. А цей критерій беруть до уваги при нарахуванні пенсій.

Якщо на п’ять робітників (які сплачують податки до пенсійного фонду) припадатиме 15 пенсіонерів – сума пенсійної виплати буде дуже малою. Логічно: п’ятеро працюючих людей здали по 10 гривень – маємо 50. Отримані півсотні розділяємо на 15 бабусь і дідусів. Виходить близько 3 гривень 30 копійок на пенсіонера. Питання: нація житиме чи існуватиме? А що говорити про наступні покоління після цих п’яти робітників?

Рішення

Нагадаємо, що за даними Державної служби статистики, населення України 2018 року скоротилося майже на чверть мільйона, що на 35 тисяч більше, ніж 2017-го. Рівень смертності майже вдвічі перевищує народжуваність – на 100 померлих припадає 58 народжених.

Це не дивно, адже нині більшість людей надають перевагу самотності як способу життя, обирають самореалізацію та кар’єру замість дитячих пелюшок та продовження роду. Однак часто, обираючи шлях чайлдфрі (добровільна відмова від можливості завести дітей), людина не задумується про майбутнє. Не тільки про своє, а й про прийдешнє країни, яка й дає можливість їй жити без дітей.

Так, це вибір кожного. Його поважаємо. Проте розуміємо: якщо сусід не продовжує рід – я маю зробити це за нього (якщо, звичайно, мені болить за рідну країну). Звучить важко та помпезно, однак усі зміни завжди лягають на плечі кожного свідомого громадянина.

Не дарма кажуть: “У родині має бути мінімум троє дітей: одне дитя за чоловіка, одне – за дружину, а ще одне – на благо держави”. Однак у нас зараз ситуація сумніша.

За даними Державної служби статистики, щоб повернути 52 мільйони населення України хоча б до кінця 2030-х років, кожна жінка повинна народжувати не менше чотирьох дітей, зокрема й мешканки окупованих територій. Нині серед українських сімей лише 3% виховують трьох і більше дітей. Майже чверть мають по дві дитини, і 74% – по одній.

Виходить, якщо двоє батьків виходять на пенсію та мають одну працюючу дитину, яка сплачує податок на їхні пенсійні виплати, то їм ще буде за що жити. Так, мало, але хоча б щось. А якщо ця одна працююча дитина не захоче в майбутньому мати й собі продовження роду – хто буде робити внесок у її пенсію?

Як висновок: якщо сучасні робітники не народжують собі нащадків – хто ж тоді працюватиме в 2050-х?

Україні прогнозують скорочення кількості робочої сили: можливі наслідки та як цьому завадити