Українські обереги для дому

З сивої давнини прийшов до нас звичай прикрашати оселі оберегами. Найчастіше їх виготовляють з природних компонентів, що символізують для людини здоров’я, затишок в родині, любов та щастя.

Іноді самі назви звичних нам рослин підказують, яку роль вони відіграють у житті людини. Хто не знає квіточки, яка ніколи не в’яне, — безсмертника? Мабуть, саме тому він здавна вважається оберегом, який символізує довголіття.

Не випадково в народі існує повір’я, що часник, перець, вироби з солоного тіста відганяють від хати біду та нещастя. Біла льняна строчка є символом єдності в родині. Колоски жита та вівса — обереги краси. Мак охороняє нас від різних наврочень. Горох, гречка, квасоля символізують гарний врожай, тобто добробут, горіх — міцне здоров’я.

Також досить часто в будинках був присутній «мішечок достатку», що висить у житлі і наповнює сімейну чашу багатством та достатком. На цьому оберегу обов’язково повинні бути присутніми кукурудза, горох або квасоля, що символізують багатство і достаток у домі, різнотрав’я, що означає довголіття, червоний перець (гаряча любов) і насіння (сімейне щастя). Дзвін також є оберегом. Він означає жіноче начало і одночасно небесне склепіння. Як талісман здатний відвести і навіть знищити зло. У більшості традицій він символізує хід часу, а його звук — молитву, весілля і перемогу.

У тих частинах країни, де є ліси, біля входу в хату вішають оленячі роги, які також символізують достаток і силу. В інших районах цю роль виконують декоративні віники з аплікаціями-символами. Подібні віники здавна прикрашалися стрічками, сухоцвітом, горішками, горохом, зернами різних злакових культур. Кожне доповнення мало древній символічний сенс, відповідно до якого воно приносило в будинок багатство, здоров’я, сімейне щастя та ін. Такий віник ставав оберегом дому. А ще його часто давали в руки фігуркам-зображенням домового — щоб утримував будинок в чистоті, а всю нечисть вимітав. Вважалося, що при переїзді на нове місце потрібно обов’язково захопити із собою старий віник, так як домовик переїжджає разом зі своїми господарями.

Мало значення навіть те, як і де розміщується оберіг. Якщо прилаштовували господарі віночок чубчиком догори — мали на меті вберегти свій дім від нечистої сили та відьом. А от віночок чубчиком донизу обіцяв привабити гроші у родину. Вважається, що трав’яний віночок приносить в дім удачу.

Один з найбільш відомих талісманів на удачу — це підкова. Знайти на дорозі підкову непросто, така знахідка символізує велику удачу і гроші. Дана прикмета йде з тих часів, коли кінь був найбільшою господарською цінністю. Знайдену підкову вішають над дверима. Згідно з повір’ям, нечиста сила завжди ходить колами і, добираючись до одного кінця підкови, змушена розвернутися і піти назад. Якщо прибивали господарі підкову на дверях ріжками доверху, отримували допомогу в своїх справах від неба. Якщо підкова висіла донизу, то оберігала дім від сварок, хвороб.

Не знали колись наші предки дорогого посуду. Він був глиняний, найпростіший, але також мав силу оберегів. Глечики, наприклад, вважалися символами повного життя. Коли купували глиняний посуд, обов’язково дослухалися до його «голосу». За тембром розрізняли «горщик» — чоловік і «горщиця» — жінка. У домі повинні були мати і горщики, й горщиці, щоб панувала злагода в родині, добре велося й жінкам, і чоловікам.

Багато хто з нас і сьогодні знає повір’я: не слід тримати в хаті розбитого, пощербленого посуду. Це не просто якийсь забобон. Повір’я з’явилося саме тому, що дуже довго наші предки користувалися переважно глиняним посудом. Вони вірили, що він має життя, як і людина: народжується, живе, помирає. Розбиті, тріснуті горщики вважалися вже мертвими, їх закопували в землю.

Людське життя завжди сповнене тривог, клопоту. Що б не відбувалося в родині, батьки завжди намагаються захистити своїх дітей, рідних. Кожен прагне убезпечити власне життя від випадковостей. Обереги допомагають повірити в себе, в те, що все буде добре. Особливою силою наділяються речі, які переходять від покоління до покоління. Досить часто сімейним оберегом стає весільний рушник. Коли одружується молода пара, їй обов’язково стелять під ноги рушник. Традиція вимагає зберігати такі рушники, не брати їх у щоденний вжиток. Якщо родина жила добре, в злагоді, заможно, то й рушник ставав своєрідним оберегом вже й для їх дітей. Люди вірили: ми створили родину на цьому рушничку, самі добре прожили, то й діти наші будуть так само в злагоді жити. От і передаються від матері до доньки такі національні обереги.

Підкова, українська вишиванка, писанка, вербова гілочка, освячена в церкві, дерево калини, сніп жита чи пшениці, соняшник біля хати — завжди вважалися сильними оберегами. До деяких з них люди так звикли, що чималу увагу звертають на їх магічну дію, використовують у побуті для краси, для лікування.

Оберегом, який захистить нас і поліпшить настрій, може бути звичайний кетяг калини в глиняному глечику, засушені колоски жита, які ми принесли з прогулянки по полю й багато іншого.

Предметом особливого шанування був стіл. При продажу будинку стіл обов’язково передавали новому власнику. Його рухали зазвичай тільки при здійсненні деяких обрядів, наприклад, весілля або похорон. Тоді проводили ритуальний обхід столу або обносили навколо нього новонародженого. Стіл був як початковою, так і кінцевою точкою будь-якого шляху. Його цілували перед далекою дорогою і після повернення додому.

Велику частину приміщення займала піч, яка в українському будинку була центром і функціонального, і оберегового, і естетичного вираження. Саме її найбільш ретельно оздоблювали — розписували квітами, фігурами тварин і візерунками з символами. У печі готували їжу, на ній спали, в деяких місцях її використовували як лазні, переважно з нею була пов’язана народна медицина.

Вона була головним оберегом сім’ї всередині будинку. У печі давалися клятви, у пічного стовпа укладали договори; під пічкою мешкав покровитель будинку — домовик. Біля неї розміщувалися ікони, прикрашені рушниками, квітами та зеленню. До того ж, кімнати обов’язково оздоблювалися вишитими рушниками, доріжками, килимами і настінним розписом. Причому вишивка рушників, якими прикрашали ікони, картини, вікна та двері, була різною, оскільки мала різну оберегову символіку. Зображувані на рушниках ромби, розетки, квадрати символізували сонце, землю, рослини, їм поклонялися як явищам, які дають життя, оберігають від різних бід і злих сил. А ось вироби, вишиті різними нитками, мають певні типи композицій, відрізняються як видом виконання, так і кольоровою гамою. Найбільша небезпека, вважалося, йшла в приміщення через двері, отже, саме вхід в житло ретельним чином прикрашали магічними знаками. Вони містились і у відповідній вишивці рушників, які підвішували над входом, і в хрестиках, намальованих крейдою біля дверей і вікон, і в розвішених над дверима домашніми амулетами (підкова, часник, різне зілля).

Велике значення в оздобленні будинку надавалося розпису стін, які, як правило, білились, а часто і розписувалися рослинним орнаментом. Наші предки використовували мотиви давніх, релігійних або суто народних календарних обрядів, причому відтворювали їх фарбами яскравих відтінків.

Українські обереги для дому